2 коментарі

Коли порожнє місце в літературі глаголить про літературу -- це смішно. Покаль, Кожелянко, Римарук -- це сучасне літератури , її кров і плоть. а махно -- це історія. коли твої тексти переживають, а ти ще жививй і теліпаєшся трупом світами -- це сумно. шкодую за девдюком -- добрий був поет. а за махном що шкодувати. вітер забрав перекотиполечко і повіяв. україна -- там де я. не занадто? Інша справа внутрішня ситуація в українській літературі – інколи мені видається, що дрімуче неонародництво в парі із пострадянською моделлю літератури, як не парадоксально, ще живучі. дрімуче неонародництво -- це хто? чех? соколян? нана куликова? кокотюха? вольвач? пантюк? смішне. це все бздури, махно схожий на персонажа казки "мандруюча жаба" -- був такий мультик. прикольний. для мене нема такого поета в українській літературі. якщо я не маю рації -- через років 30 повернемось до цієї розмови. Це щодо Махна на інліті. бути критиком в країні вічних хохлів мабуть сумно, але кожен критик сам вибирає собі місце. я живу в країні моєї нації і щасливий тим.мабуть Зоїлу нашому бракує самоусвідомлення, що нація -- це живий організм, який творить і діє і державу, і політику, і культуру, і літературу, і його самого в тій літературі. щодо іншиків, то є проблеми. вони забули свою засадничу програму -- протиставитися ґлямуру. останні їхні довколалітературні дії -- це ґлямур.вони пішли його зїсти -- а він згамцяв їх. але криза знищить ґдлямур дощенту. і що тоді? менше з тим. чим різниться квиління Барана від скиглення Махна на інліті? нічим. перечитайте "Літопис життя і творчості Лесі Українки" М. Мороза і семінарій Гузара "Ольга Кобилянська". там ціла епоха сто років тому. їм було набагато гірше -- без держави, без надії, без коштів, без народу, без влади. знайдіть хоч слово скиглення чи квиління у їхніх листах, щоденниках, творах. вони творили не іншу літературу, а свою. чому? бо були своїми на цій Богом даній землі, були володарями себе і слова, були частиною своєї Нації. Бог творить Націю, а вона вже все інше. І коли ти відчуваєш себе частиною Нації у єдиному потоці мови, енергії, сили і пульсу безмежності, то усвідомлюєш сенс свого існування. а це щодо погляду на інліт барана на літакценті. і ще одно. сташук провів у брусилові самодіяльний фестиваль "Огієнкові гостини". без літфоруму. це просто свинство. тому літфорум проведе фестиваль у камянці. без сташука.

література -- моє покликання, політика -- мій обов'язок.