БЕЗ СВИСТКА

БЕЗ СВИСТКА

Сьогодні відбувся брифінґ віце=прем'єра а мінцифри Михайла Федорова.

Без мене.

Чому?

Бо:

Новини Фонду гарантування вкладів фізичних осіб press@fg.gov.ua

Добрий день.

На жаль, через обмежену кількість запрошених та зважаючи на безпекова ситуацію в Києві, не можемо акредитувати вас на брифінг Мінцифри та Фонду гарантування вкладів щодо анонсу нової послуги в Дії.

Нагадаємо, що буде забезпечено онлайн-трансляцію на YouTube-каналах та Facebook-сторінках Фонду гарантування вкладів і Міністерства цифрової трансформації.

У разі, якщо у вас виникнуть запитання до спікерів на тему події, готові відповісти на них в індивідуальному порядку.

Дякуємо за розуміння.

 ____________

З повагою

Управління зв’язків з громадськістю

та міжнародними організаціями

вул. Київ, вул.Січових Стрільців, 17.

Вельми прикро, бо вельми респектую панові міністеру за успішну цифровизацію України, ДІЮ, дії під час московитської аґресії, дрони, старлінки а виграну нами інформаційну війну на усіх мислимих а немислимих рівнях.

Хотів уперше побачити пана Федорова уживу, можливо поставити запитання, можливо домовитися про інтерв'ю.

Хуй там.

Прес-служба, же покликана бути службою для преси по суті є пресом для ЗМІ а дозвільною системою.

Ну ви ж тямите, хто такий Михайло Федоров. Невже ви не можете знайти приміщення у Київі зі стільцем, табуреткою, стіною, підвіконням, аби розмістити нещасного члена НСЖУ власника-кора інформаційного агентсва?

Не можете? Не тямите? То займіться чимойся иншим.

Ну, сі хоч одповіли одмовою, за що грешно дякую.

Прес-служба КНИЖКОВОГО АРСЕНАЛУ узагалі хуй забила на службу. Ні примови, ні одмови – жодної реакції на мій запит на акредитацію. Кіт пернув, пташка цвікнула, батіжок Чіпки цвохнув. І се при тім, же вони уважають неабияким привілеєм акредитацію на їхньому гроьобаному заході, ще і вимагають після усього надати матерали, же будуть написані про подію. А не злипнеться вам? А якщо не буде про що писати? А якщо буде суцільний неґатив? Маєте пресс-службу – хай вона моніторить публікації. Хіба ні?

Ходжу на понеділкові брифінґи політичного експерта (уже не ґардарика, не дроугої половини Сергія дацюка, же скапцанів на антиукраїнській плятформі, не фанат Принизи (Абдуллін жмотицця) Кость Матвієнко со змінними товаріщамі. Я там один журналіст. Костя дає мені змогу поставити запитання? Ні. Бо я для нього порожнє місце. Инші брифінґи ув Інтерфаксі проходять за звичним евростандартом: після мови експертів альбо мовців – час на запитання журналістів.

Підсумок (як того завше вимагав незабутній герой Олег Юрченко, а Шевченко писав – «а по мові передмова»): плачі про живих творчих журналістів – фікція. Журналісти нікому не потрібні – ні живі, ні мертві, ні віртуальні. Як співає закарпатська скрипкиня САМА П'Ю САМА НАЛИВАЮ САМА СОБІ СТЕЛЮ САМА ЗАСИНАЮ САМА Я.

На сьогодні в українській столиці немає жодної притомної служби для преси – тільки пресс а дозвільна система.

Усе.

Приїхали.

Розпрягайте, хлопці коней.

А ще ж вимагають поваги а прихильности од журналістів.

Справді?

Є такий народний грубий але правдивий анекдот.

Однокімнатний покоїк. Тато хоче з мамою, але малий не спить. То татом у каже – пограймося у свисток. Мама рейки я паротяжек а ти свисток. Посвистіли троха, а малий і мовить: добре, тату-мамо, я замахався тут з вами – іду на підлогу а ви грайте одне одного  без свистка.

Та й таке.