ДЕ ВОРОГ ТВІЙ, УКРАЇНЧЕ?

У давній армійській поемі на гіркому армійському досвіді написалося І УКРАЇНЕЦЬ УКРАЇНЦЯ ЗА ТРИ КОПІЙКИ ПРОДАЄ.

Учора Цензура Іванівна (у миру директриса бібліотеки імени Лесі Українки Ольга Романюк) нарешті викинула мене з чату бібліотеки. Останні два роки вона у мене була заблокованою. От, розблокував на свою голову. У мене уже перейшло а витахло: я лишився на своїх позиціях щодо недопустимости цензури у будь-якому вигляді, як і мовить чинна Конституція у статті 15: ЦЕНЗУРА ЗАБОРОНЕНА. Але Цензура Іванівна, мабуть, так не уважає а Київську публічну бібліотеку, яку ми утримуємо за рахунок своїх податків, уважає своєю приватною власністю. Повторюю для особливо розвинутих: конфлікт вичерпано, у церкві посповідався на предмет різкої форми протесту. Що ще?

Своєю власністю а засобом власного тупого старечого піару уважає, мабуть, ресурси бібліотеки і пригрітий Романючкою Горовий – історик за фахом, же видає себе за експерта у галузі літератури, малярства, політики, демократії, цензури тощо. Коли він умикає чергову тринділку на ютубі, мені телефонують і запитують – УКРАЇНСЬКОМУ КЛУБУ не соромно за се поганьбище? Ні, мовлю, повну відповідальність за се поганьбище а покидище слів несе бібліотека імени Цензури Іванівни. Кавалєр ордена Аґапіта Московського пархату одробляє орден. До речі мовити, Горовий два літа тему триндів, же іде у монастир. Ми сміялися з того, бо не уявляли сего сатира без чарки-шкварки, курива а єблі юних дам. Але, певнечки, КОНТОРА не дозволила алімпію-аґапіту-поетомаляру-історико-істерику іти ув абшит. НЕ ПОРА – сказали істинні чоловіколюбці у погонах ФСБ.

Та Бог з ними -- най Бог їх лють на мене прийме за любов.

Учора зайшов у музей Лєніна, же ся іменує Українським домом. Давні кадри Стельмащука (ми працювали з 9.00 при йОму) повіли ми, же МЛУД працює з 11.00 і нє хуй мені шастать, бо воєнний стан і таке инше. Кийся суперактівний охоронець (чи жінки не дають, чи цвичок у сраці спокою не дає) усе домагався од мене мети приходу? Пожартував-єм: хочу перевірити, як витрачає МЛУД сплачені мною податки. ШО? – подивуванню фацета не було меж. Яке нахабство простого смертного, да ще й і українця зроду.

Так само не було меж подивуванню директриси маґазину НАУКОВА ДУНЬКА, ка навідріз одмовилася знімати москвороту рекляму з вітрини свого тарґовиська. І се при тім, же осколок од московитської ракети уже уєбав у сю вітрину, захищаючи її тупу москворотість од УБН.

Не може подати мені руки цілий професор Київського університету Сергій Лучканин, кий вірою а правдою (і за пару сот єврів) працює на антибуковинський Букурешт.

А багато ще українців, які би зжерли живцем таких же, як вони самі, українців, ніяк не можуть заспокоїти свою розбурхану кров, свої обрАзи, свої фантоми, свої ілюзії справедливости.

Справедливість одна – праведність, смирення, усвідомлення себе частиною нації, любов, покаяння а прощення.

Я маю багато ворогів серед українців, які часом самі не можуть пояснити, за що мене ненавидять: чи за те, же я УБН, чи за те, же не здох, чи за те, же здатен до творива? ХЗН. Якщо переглянути пережите, то навіч бачу – не шмоки, не московити, а таки українці викидали мене з НСПУ, з Ярвалу, з Гончара, з Еспланадної, з Подолу, з Турґєнєва… Багато звідки ішов сам самохіть. Могли би – із’їли би живцем – з хлібом а то і без. Але було багато українців, які мені запомагали, творили разом зо мною, вірили і не давали скурвитися, здохнути з голоду чи самостратитися. І сих українців більшість. І вони і є НАЦІЯ – могутня, сильна, вільна, вартісна а самодостатня --єдність мертвих, живих а ненарожденних, яку створив Бог (за Шевченком-Рибалком).

Пам’ятаймо про се і не упадаймо у гріх гордині.

У неділю на самі зелені свята Господь через пані Олю а отця Коваленка сподобив мене зайти до великого храму святої Софії у Київі а помолитися перед Орантою, яка уже понад тисячу літ тримає наше українське небо над усіма нами – при потребі утре рушничком із-за пояса наші сльози а піт кривавий, на її манжетах – хрести як чорнобильські знаки, її лице строге але очі повні любови. Її сап’янці на українському коверку. Її німб горить вогнем сонця, же зігріва істинних, свідомих українців і спалює їх ворогів. Її прозоро-золотава накидка на голову а на плечі – неймовірна пластика руху нашого буття. А півколо, у ке вона уписана – яйце-райце українства. Не дарма побутує легенда, же доки Оранта у Київі, доти і Україна суть.