ЖІНКА-МЕЖА-ГНИЛІ ЛЮДЯТА

 Почну з останнього -- гниленькі  людоньки. Вони і лагідні а багатьообіцяючі, і веселі у спілкуванні, і усе -- а як до справи -- хуй. Зникають, западають, угибають, заглибають, а плтім -- рапотом -- хуяк -- знову як ні у чім не ьбувало -- привіт, старий. Да на хуй пішли. Женіть таких зі свого життя -- се гниль, вона не стане твердинею вашого життя. йо.

 Добре українське вино і сонце спричинилося до гарного вірша а світлинокомпозиці\ (квітка-Матер Юожа) -- навіть Ярко Мицак, кий нич і ніґди не пише а не перепощує у фейсі, звернув увагу на моє словоплетиво -- се неабияке досягнення.

На Ананова-Томенка не устиг -- то непоквап пройшовся по своїх володіннях і поїхав вісімнадцятим до решти: як приємно чути українські назви: парк Івана Багрного та инші.

Пан меценас -- телефоном -- про КОЛІР ҐРАНАТА Параджанова, пан Пляцик -- уживу -- на презентації журналу ЖІНКА у чудовій бібліотеці Заболотного. Спожив уперше у життю каву з ґарппою з лохини. Неімовірна насолода. Юля Сак, Серґо, 90-річна бабця, адвокатеса а її Санчо Панса (напоїв го кавою, бо понадто скромний, як потенційний убивця). Пані Тамара Маркелова, котора редактриса, з білим бантом на чорному тлі сукні -- моц вишукана а коректна, подія чудова.

Але мене чекала МЕЖА Ролана Сергієнка у Домі кіна. Сергій Тримбач, Сергій Борденюк, Марія Бажан, оператор фільму. фільм 1993 року -- неімовірно вартісний. Респект усім --  і хто зняв, і хто показав.

Йо.

Слава Нації.  .