ХТО СТАНЕ СЬОМИМ ПРЕЗОМ УКРАЇНИ?

Як тільки московити відійшли від Київа -- у Київі завирувало політичне життя. Се ні добре, ні погано, се – ознака здорового політичного суспільства і се наша перевага над ворогом.

До Петра Порошенка як президента України (2014-2019) ставлюся позитивно. Крав а брехав, але і робив достатньо. Українське суспільство – український виборець – оцінив се у 25%. У порівнянні з 5% Віктора Ющенка у 2010 – геть незле. Але недостатньо, аби залишатися ув активній політиці і розраховувати на перемогу.

Щоб виключити особисте – про особисте скажу наприпочатку.

Про Порошенка знаю багато і се знаття не тішить мене.

Штрихи: мама і старший брат Петра поховані на Звіринецькому цвинтарі у Київі. Могили далеко одна від одної.

У 1915 році вивіз з Маріуполя свою цукерну фабрику.

Сусід мав го возити, але коли почув від боса, що має постійно порушувати правила – покинув працю. «А як го жона?» -- питаю. «Стерво».

Президент Порошенко особисто розкладав по конвертах гонорари своїм відданим а високооплачуваним порохолизам.

Я тричі дозволив собі покритикувати преза По на домедведчуківському телеканалі 112 (кликали раз на тиждень у прямий етер). Далі – дзвінок з Банкової і я – у чорному списку.

Не зважаючи на се усе 2014 – голосую за Порошенка. 2019 – двічі голосую за Порошенка. Але коли до парламенту він сформував абсолютно неприйнятний список: міністри, мажоритарники, Синютка (кидайло а чмо), спікер від Народного Фронту Парубій, я вибрав опцію ГОЛОС. І не шкодую.

А тепер про героя сеї статті:

1. Петро Порошенко вийшов із середовища купи-продайчиків, чиїм звичАєм є формула: купив дешевше, продав дорожче, ріжницю – у кишеню. Байдуже що продавати. Його тато Олексій – яскравий представник  цеховиків. У Бендерах його посадив до тюрми перший секретар райкому партії Володимир Воронін, який потім став президентом Молдови від комуністів.
2. Характер Порошенка укладається ув один анекдот про нього: Порошенко зловив золоту рибку і уставив собі золотий фікс.
3. Кар’єра Порошенка зиґзаґоподібна, але цілеспрямована. Він упевнено ішов до вершин – і він їх отримав. 5 літ ув умовах московсько-української війни – не так уже і мало.
4. Найуспішнішими посадами для нього були міністер закордонних справ (при президенті Ющенку) та уласне президент.
5. 2019 рік приніс поразку. Що би зробив европейський політик? Пішов би на політичну пенсію, створив би фонд, інститут тощо. Але ні. Порошенко не европейський політик.
6. Усі подальші електоральні звитяги Порошенка – програшні. Він не набрав 25% до парламенту. На довиборах до парламенту – 0. На місцевих виборах – 1 мер – у Рівному дак і той – сектант, євроненависник а прихильник антибандерівської а волинськорізневої ПІС. І се у столиці бандерівського краю, де зародилася УПА. Красномовно.
7. Партії у Порошенка нема. Те, же є – його персональний фан-клуб.
8. Порохолизи поділяються на висооплачуваних, невисокооплачуваних, партійних, парламентських, місцевих  і просто корисних ідіотів. Їхня стратегія проста: Порох – геній, усі инші – лайно. Ти альбо ЗА Пороха – альбо ворог України. Така стратегія контрпродуктивна.

Що зробила би европейська партія після поразки на президентських виборах?

З’їзд: підбиття підсумків, зміна стратегії а тактики, зміна команди реалізаторів. Що учинила БПП? Переіменувалася. І усе. І більше нич. Але не можна з програшною стратегією а з програшною командою щось виграти. Се у принципі неможливо.

У 1999 році я чув від Лариси Івшиної – БУВ ЛІДЕР – НЕ БУЛО НАРОДУ. У 2019 році я чув від палких – найпалкіших – порохолизів МУДРИЙ НАРІТ КИДАНУВ П’ЯТОГО ПРЕЗА. Роки минають а політична неадекватна оцінка української нації – ні.

Що далі?

Порошенко більше нічого ніколи не виграє.

Порохолизи оплачувані вивітряться разом з оплатою. Партійні – разом з партією. Парламентські разом з непроходженням до наступного парламенту. Місцеві – разом з місцевими програшами. А корисні ідіоти ідіотами і залишаться, тільки користь з них помпуватимуть инші.

Та й таке.

Я ні за яких обставин не голосуватиму за Порошенка.

Як, властиво, і за Зеленського теж.

А хто натомість? Тимошенко? Бойко? Яценюк? Ґройсман? Ні, дякую.

Війна з Московською ордою змушує нас адекватно мислити а адекватно діяти.

Українське суспільство здатне вилонити достойну фігуру на політичну вершину українського айсберга, об який розбивається московитський       Титанік.  Але фігури нема без середовища. Середовища без політичного планктону. Політичного планктону без громадянського руху. Громадянського руху без перемоги на виборах. Перемоги на виборах без адекватної модерної проукраїнської політичної сили. Політчиної сили без ресурсних можливостей.

Але усе у наших руках, панове українці а українки.

Слава Нації.