КАЗУС ДАНИЛА: НЕ СТАТИ ПАЦАНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ УКРАЇНИ

 Вимушено перебуваючи на Буковині певен час -- у Чернівцях, де мав оказію колийся давно народитися -- добре вивчив церковну мапу сего міста.

 ПЦУ на Буковині складається з двох половин: колишня КП (митрополит Данило, резиденція -- у старожитній церкві святої Параскеви Сербської, де молився ще великий український духовидець Юрій Федькович) а колишня УАПЦ (аргієпископ Герман, резиденція -- університетська церква Трьох святителів). Сі дві половини не ворогують поміж себе але і особливо не перетинаються.

 Парафії митрополита Данила -- схожі на московську церкву своєю дрімучістю, грошочерпальністю, вузьколобим світоглядом священицтва. Те, же прорвалося у ЗМІ з вуст митрополита Данила -- се його переконання. І його, і його оточення. "У нас нема держави" -- казав мені у приватній розмові помічник митрополита. Вони так думають. Держава -- їх ворог, бо менти не дають творити хресний хід на Пантелеймона. Менти -- не держава, а тимчасові узурпатори місцевої влади. Казання митрополита у церкві Параскеви -- се зразок дрімучости, церковної гордині а поневаги до прихожан. Митрополит мішає прихожан з лайном, звинувачує ув усіх смертних гріхах -- і се неправедно є. Да і несправедливо.

У церквах Германа священики не опускаються до злободенности, намагаються у казанні підняти прихожан до рівня духовних вартостей.

Проте прихожани не є основою і у сій половині церкви.

Чому?

Бо священики а церковна прислуга не мислять церкви поза божественною літурґією чи одправою треб і не витворюють можности для прихожан бути а набуватися у церкві а доокруж і після служби. Безпереч, у сім велика вина і самої громади.

 Тепла Софія у Київі -- унікальний феномен у ПЦУ. Тут правлять священики, кі мислять своє служіння як ХЛІБ НАШ НАДСУЩНИЙ, у своїх казаннях а супроводи сповіди вони мовлять про вічне а духовне, а не про суєтне чи проминуще. Церква не є грошочерпалкою а є місцем для молитви а очищення душі од скверни. Цікава тут і громада -- вона пребуває у християнській любови а поусякчасній готовности до запомоги а прийняття у свої пенати нових а нових неофітів. Терпіння, увага а повага до особистости -- ось запорука успіху віри у воскресіння. Бувають збої (з вини заповідника чи недалекого оточення митрополита Епіфанія, яке любить закриті богослужіння у Софії Київській), бувають непорозуміння з фарисеями, але саме Тепла Софія щонайближча до ідеалу церкви Христової -- не тільки за формою, а і за змістом. Безпереч, треба докласти максимум зусиль -- і священикам, і громаді -- аби християнська єдність витворила глибоку духовну сутність Православної Церкви України.

Перетікання громад а споруд од Московського пархату до ПЦУ таїть у собі чимало духовних небезпек -- споруди можуть нести московську архітектуру (красномовний приклад -- собор біля Метра Олімпійська) а громади і священики -- нести московитські цінности. Як не утопити себе у сьому житейському морі зваб а небезпек, як наповнити колишнє московське українським змістом, як не стати ПАЦАНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ УКРАЇНИ?

Відповідь проста: основою української церкви є українці, які вірять у воскресіння і творять своє церковне життя на основі українських цінностей.

Отже, ніяких закритих богослужінь, ніякої церковної погорди, ніякої поневаги до прихожан чи до української держави.

Казус митрополита Данила має стати актом очищення церкви од духовної -- московської -- скверни. І не варто одбілювати сего церковного діяча -- родимі пати московства виступатимуть щоразу, як Данило виходитиме на ширшу авдиторію. І таких данил багато у ПЦУ. 

На жаль.

Але будьмо оптимістами.

Слава Нації.