ЛЮДИНА А КУЛЬТУРА

Зараз багато іде бесіди а срачів у соцмережах і на рівні міністера культури про відповідальність московитської культури за звірства московитської армії в Україні. Про відповідальність польської, німецької, австрійської, мадярської, румунської культур за звірства відповідних окупаційних режимів в Україні не ідеться. Чому?

Українську дириґентку, ка неймовірними зусиллями здобулася вершин европейського дириґенства, змішали з лайном за те, же вона щось там не заявила а не учинила.

Усе викинути: з душі, з вулиць, з бібліотек, з телерадіопростору, з музеїв, з назв, залів музичних а инших.

Про усе забути.

Чи праведно се, чи мудро і чи справедливо?

Смію нагадати, же у другу світову Езра Павндт – ґеніяльний американський поет публічно підтримав фашистську Німеччину. Його судили, але його творів ніколи ніде не забороняли. Так само нобеліянт Кнут Ґамсун. Аналоґічно. Так само Селін. Аналоґічно.

Богдана-Ігора Антонича до 1969 року не друкували через те, же він ув одному з віршів написав: «малюю на стіні свастику і спокійно засинаю». Через се. Завдячуючи комуністу Дмитрові Павличку, ми отримали томик Антонича у той неймовірний час провесіння.

Улас Самчук редаґував при других  німцях ґазету а видавав журнал УКРАЇНСЬКИЙ ЗАСІВ. На смітник?

А що винна німецька, мадярська, польська, румунська культури у звірствах їхніх окупацій в Україні? Що?

Член НСПУ розпалює грубку романом БІЛІ ОДЕЖІ Владіміра Дудінцева і не соромиться про се мовити публічно. Чим завинив перед ним Дудінцев? Вийнятково тим, же він московит.

Львівшький літерат а поборювач плаґіятора Дроздовського публічно мовить: зараз слово не має жадного значення. Справді?

Паоло Коельйо підтримав Московію. Українці, кі го у сраку цілували а пищали про го ґеніяльність, обізвали го тепер графоманом. Чи мислимо?

І такого несть числа.

Якщо мовити про уплив культури на людину, то тут багато цікавого.

Я народився ув  московській окупації 1968 року. У той рік – ув окупації – помер чудовий український поет Іван Хоменко і загинув за непевних обставин перший космонавт планети московит Юрій Ґаґарін.

Починав писати по московському. У 4 клясі усвідомив себе українцем. З того часу ним є.

Чи були думки про непрестижну, упосліджену, рустикальну, неперспективну українську літературу? Безпереч.

Чи була спокуса піти у престижну, панівну, модерну, браморозбитну московитську? Безпереч.

Що утримало?

Гідність.  

Я виріс з московитської літератури (Достоєвскій, Лєв Толстой, Аєксєй К. Толстой з Розумовських, Єсєнін, Пушкін, Лєрмонтов, Тютчєв, Вєнєвітінов, Баратинскій, Гоголь-Яновський, Саша Соколов, Вєнєчка Єрофєєв, Блок, Чєхов, Ґрін,   Юрій Кузнєцов, Владімір Соколов, Іґорь Шклярєвскій тощо). Світову літературу я теж черпав через московитську призму.

Довго, болісно, крок за кроком відкривав для себе велику українську літературу, музику, кіно, малярство,  театр, архітектуру, історію, народні старожитности, імена, твори, словники, слова…

Потім прийшла українська філософія Григорія Сковороди, Памфіла  Юркевича а Миколи Шлемкевича.

Потім прийшла світова література ув ориґіналах альбо у польських, чеських, румунських перекладах.

Се процес. Він триває у часі а просторі і вимагає напруження духовних сил, трати реальних ресурсів, роботи над словом і над собою.

І що?

2000 року мене викинули з НСПУ. Хто? Негідники, на книжках яких я виріс. Я їм про се мовив тоді: шановні письмаки, лавреяти, інджІніри людських душ, патріоти, демократи, талантища. Я виріс на ваших книжках, на творах ваших. Ви мене учили не красти і не брехати. І ось я виріс. Я не краду і не брешу. Виключайте – се справа вашого сумління.  Але як через двадцять літ моя дитина запитає мене :тату, де ти  був тоді, коли вони крали а брехали? -- я покажу їй ваше рішення і моя совість буде чистою.

З того часу проминуло 22 роки.

Виросли двійко моїх дітей – у любови а злагоді: обидві українки, обидві не крадуть а не брешуть.

Одна люби читати, друга – нє.

Любля музику, кіно, малярство, архітектуру.

Мають гідність – людську і національну.

Чи се заслуга культури? Так. Але і наші з моєю дружиною зусилля теж. Нас навчили наші батьки а їх їхні – і так споконвіку: НЕ КРАДИ І НЕ БРЕШИ. Крапка.

Чи треба прибирати окупаційні знаки культури з вулиць, бібліотек, назв, залів, театрів, музеїв тощо? Так. Але знаки усіх окупацій – московитської, мадярської, польської, румунської, німецької, австро-угорської. Тобто ПОВНА ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ.

Щодо московитської культури. Її структура не така проста, як здається на перший погляд.

У ній чимало українського: імен, артефактів, архівів, творів. Що з сим робити? Викинути пріч і забути? Як мовлять московити – с хуя лі?

Усе, украдене, позичене, спижджене, присвоєне московітами (а рівно ж і иншими вище переліченими окупантами) мусить бути повернуте в українську культуру. Для сього варто :

1. Ухвалити закон ПРО ОКУПАЦІЮ.
2. Ухвалити закон ПРО РЕСТИТУЦІЮ.
3. Ухвалити конституційний закон ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ.
4.  Створити міністерство культурної спадщини а туризму.
5. Створити державну комісію з питань  реституції мистецьких творів, імен, артефактів.
6. Збудувати кілька паперових фабрик.
7. Збудувати кілька сміттєперорбних заводів.
8. Вирішити цвинтарну кризу.
9.  Запровадити єдине державне видавництво з видання національно значимих творів, документів, репродукцій, нот.
10. Запровадити єдину державну систему розповсюдження.
11. Скасувати усі творчі спілки і запровадити систему гільдій.
12. Скасувати усі державні звання у сфері культури.
13. Скасувати усі державні премії за вийнятком премії Тараса Шевченка, розширивши перелік номінацій.   

І діяти.

Я не збираюся дарувати окупантам (безвідносно до їхньої національної приналежности, місця у світі і ролі у московсько-українській війні) українські цінности а українську культурну спадщину.

У структурі московитської культури (як і инших окупаційних щодо нас культур)опріч українського є ще і антиукраїнське, і антиокупантське, і загальнолюдське. Є також шовіністичне а імперське.

Так от – шовіністичне, імперське а антиукраїнське  – пріч, геть, услід за московитським ваєнним статком. А от

антиокупанстське а загальнолюдське – перекласти а запустити ув обіг. Се буде вельми а вельми пожитечно а справедливо.

Чи готова Україна технологічно до такої складної, скрупульозної, на сто років уперед праці?

Ні, не готова.

30 літ панування ЩЕРБИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ уможливило гарячу фазу московитсько-української війни.

Се варто усвідомити. Хуйло базувало свої антиукраїнські заміри, риторику а дії на присутности, приявности ЩЕРБИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ  в Україні: серіали про порожню країну без її клейнодів а ознак, москвороті телепрограми, артісти, театри, кіна, музика тощо.

Сі авґієві стайні тепер треба чистити, паньство.

На се підуть роки а десятиліття, се потребує багато державних ресурсів.

І яйцеголових, які мають зі перманентних злиднів уступити у заможне, забезпечене, достатнє майбутнє.

Отже

КУЛЬТУРА СЕ МИНУЛЕ СУЧАСНЕ А МАЙБУТНЄ НАЦІЇ.

Сподіваюся, саме за се воює ЗВИТЯЖНА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ і гине стільки люду.

Будьмо мудрі а виважені.