НЕ СТАТИ СМІТТЯМ БЕЗ БОЖОЇ ПРАВДИ

Кожного дня підбираю сміття дорогою до чинара а науспак а поза тим -- із землі і трави. Кидаю до сміттярні. Київки а киїівці спокійно ходять смітником -- і смітять, смітять. смітять. Що переважно? Цигаркові коробки, целофан з сих коробок, пакети, обгортки, вологі серветки, пляшки, бляшанки...Мені не важко підібрати сміття. Приємно, коли дорога до чинара чиста. Якби кожен так робив а ще кожен кидав би до сміттярні -- Київ був би як лялька файний. Але нє.

Щоправда,  не скрізь є сміттярні.

Сміттярні переважно відсутні біля бібліотек та инших закладів культури. Се непояснимо але хфакт. Ув убиральнях бібліотек завше відсутній туалетний папір. Як правило. Але ж культура з сього і починається, пані а панове. Хіба ні?

Кожного дня годую пташок. Сиплю до годівниці з плястикової карафи (дякую тому, хто ї змайстерував а завішав на морельку). У ній поміщаються тільки дрібні пташата --- горобці, синиці. Голубці а ґави нипають удолині -- чекають на розсип. Кіт подумав, же то полапка на горобці для йОго -- і подеколи полює -- але переважно неудало. Се така метафора нашого з вами суспільства. Хтось сипе до карафи поїдло, дрібне птаство їсть а розсипає. Посполиті на підборі. Так і жиєме.

Сьогодні горобців не було -- спека у передчутті дощу. 

Голубцям було сумно.

А ґави -- реальні володарі а володарки Київа -- накинулися на котячий корм. ПридомОві коти -- числом три -- загодовані сердешними тітоньками настільки ліниві, же не хітно їм захищати свій дармовий а не здобутий у боях за виживання харч.

Таке.

Для людини бажано не жити у смітті і не стати сміттям.

Але як се учинити?

Казати правду.

Не боятися нічого і нікого, як і мовиться у НОВОМУ ЗАВІТІ  54 рази -- НЕ БІЙСЯ. Не бійся підійти. не бійся заговорити. не бійся мовити, не бійся сміху над собою, не бійся ворога і не бійся другової зради, да і подружньої теж. Не бійся урешті смерти. Бо смерть -- се вивільнення душі, перехід ув Олірну (альбо у пекло, де води нема -- одна геєнна огненна).

А як же ЗІ СТРАХОМ БОЖИМ ПРИСТУПІМО? Зі страхом Божим -- се значить зі страхом душі постати перед Господом, не виконавши того призначення, з яким сю душу на Землю послано. Се не значить -- зі страхом звичайним.

Дискутують про НАТО, про Зеленського-Єрмака, про не такий Захід...

Мовчу про се.

Збираю сміття і годую птащок.

Під чинаром добре.

Люлька тепла ба навіть гаряча.

Тлум і співи пташок.

Сонце і вітер. а подекуди дощ.

Чинару по хуй на усе -- йому літ 150 -- сій старій розлогій тополі -- він бачив багато а ще скільки побачить, поки не усохне до решти альбо якийся тупий забудовник не зрубає го. 

Життя триває, Дніпро тече, У голові -- голоси тих, же одійшли. Подеколи дехто з них заходить у душу -- на мить одну -- світлом -- радістю-- одчуттями.

Люди нещадні до мене.

Я до людей теж.

Як витривок -- самота.

Але вона солодка. 

Бо є мистецтво, література, поезія. Бо є музика, кіно, театр.

Бо є трави і потрави.

Є церква.

Бог.

Любов.

Зданість любити.

І творчість.

Не будьте сміттям без Божої правди.

Слава Нації.