НЕ ЇЖМО ОДИН ОДНОГО

 У назву виніс фразу Володимира Сабодана кий під кінець життя став істинним українцем, був готовий поєднати московський пархат з українською церквою (Філя тоді, у 2008 році одмовився), а полишив нам двох своїх яскравих учнів -- Олександера Драбинка а Григорія Коваленка. Коваленко править, сповідає, причащає  а проповідує у Теплій Софії у Київі, до пастви кої маю честь бути причетним. Горовий не дарма гордиться орденом Аґапіта, отриманого з рук Сабодана невідомо за які заслуги. Властиво, відомо, але що ж... 

Довершу мою дискусію з Евгеном Бараном, кий пішов на ТРЕТІЙ  незаконний недемократичний термін ув Івано-Франківській філії злочинної НСПУ. Він мовить, же є живі люди. Се письмаки -- живі? Та там живих мертвяків море, бо несуть мертве слово у порожнечу. Суцільний МЕРТВЕЦЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, кий ґеніяльно обсміяв 200 літ тому ґеніяльний український письмак Григорій Квітка. Се перше. А друге -- ХУЙЛО, коли ішло на свій третій термін, теж посилалося  на живих людей, кі без раба на ґалері ну аж ніяк не виживуть. До чести усіх українських презів -- жоден з них не піддався спокусі Лукавого і не узурпував уладу ув Україні -- Кравчук чесно програв після трьох років президентсва а чесно передав Кучмі кермо. Кучма промучився 2 терміни і на третій не пішов. Ющенко чесно набрав свої 5 відсотків подлуґ 55 у третьому турі 2004 року і пішов. Янукович, прохуячившися штири роки на посаді, ганебно утік ув Орду. Порошенко перекрив результат  Ющенка після 5 літ правління на 20%,  але се му не запомогло -- мусив передати уладу Зеленському. Що чинитимуть Зеленський-Єрмак у 2024 році -- хзн, але Залужний підкаже, я думаю, єдино правильне рішення.    Баранові варто не грати з правилами а грати за правилами, як се прийнято ув усьому цивілізованому світі. Альбо ти еліта нації, альбо лайно нації -- третього не дано.

На жаль, ми їмо одне одного поїдом -- ми, українці.

Мене чомусь за щось ненавидить Андрій Кокотюха. За що? Хзн. Коли на якійся виставці книжковій купив го ПОВЗЕ ЗМІЯ одмовився навідріз давати ми автограф, хоч то не я прохав про автограф а його ж таки видавець.

Мене не терпить чудовий яйцеголовий адекватний іронічний доктор філології Боронь. Се при тім, же ми ніколи навіть не розмовляли віч на віч.

Мене обходить десятою дорогою видатний лоґопед української літератури Козинець. У чім причина? Хзн. ні сном ні духом сього не відаю.

Нам до Літфоруму не хоче давати своє чудове оповідання, оприлюднене у МУЗЛІТІ, Тетяна Череп-Пероганич. Шкода. бо се не мені і не Літфоруму треба а читачеві.

Черговий раз злетів з котушок Микола Дудар. Бог у поміч, Миколо. І се мине. 

Розпіарений Жадан  стуканув на мене у прокуратуру за мою гостру статтю у тирнеті про його ганебне звинувачення української нації у низці громадянських воєн. Ось відлуння того шкандалю: http://litforum.com.ua/index.php?r=14&a=151 , Коли Жадана запитали у чаті  у Руденка про се, він порадив мені зливати за собою. Але заяви а звернення хуй злиєш -- вони підшиті і працюють. Менше з тим, я не тримаю зла на Жадана, хоча і не толерую ЖАДАНІЗАЦІЇ українського літературного простору. Єдиним виправданням сієї жаданізації може бути присудження йому Нобелівки на противагу москворотому а москвомислячому Куркову -- а ся літературна курва мо повторити подвіхь москворотої білорускині, ка не посоромилася після Прємії лєнінскоґо камсамола узяти Нобелівку од імени білоруської нації за москворотий малопоживний доробок.

У нас є розбіжності з Сергієм Руденком у зв'язку з його теледіяльністю. Але се не значить війни на смерть.

У нас є проблеми з Усрачовим а усрачовкою -- Тетяною Іванчук. Але се не значить, же я хочу їх смерти чи неуспіху. Просто спільних справ з крысамі мати не хочу.

У нас є розбіжности з Андрусяком через го гуцуломанію на користь Москви (переклад з гуцульської на малорускій езікь діда Іванчіка), але се не війна на погреб.

У нас є розбіжности з циганом Пантюком, але се нич не означає, коли ідеться про спільну пам'ять (Вадим Коваль, Кожелянко, Брацило).

У нас є ріжні погляди на цензуру з Ольгою Романюк а Анатолієм Горовим. Вони -- за, я -- проти. Але війна завершена -- усі полишилися при своєму. Зроблене -- наш спільний набуток. Незроблене нами -- набуток наших ворогів.

У нас є приницпові розбіжности з румунським аґентом упливу у Київі Сергієм Лучканином. Але руку я подаю. Він ручку хова за сраку, бо му у падло повитати письмака. Мені не в падло. Бо я ціную го талант, розум а пам'ять про го чудову українську маму Ольгу Страшенко.

Отже, українці а українки -- не їжмо одне одного, не воюймо одне з одним на погреб. Господь любить нас усіх однаково.

Любімо і ми.

Слава Нації.