піраньї на інліті

Привіт малята. Найбагатша країна світу святкує. Нація благоденсвує. І добре. Читаю Мобі Діка геніального Мелвілла. Це супер. Сліва кинув своїм піраньям мою добірчину нещасних віршів. Ото вже накинулись. Як герої оповідання Чехова "Злобний мальчік". Але це добре. Це ж комплімент, що то є набір слів, підібраний при допомозі комп'ютера. Ага. Тільки комп на небесі. І що то їм нецікаво. А що ж вам цікаво, нещасні мої? Та ладно. Ось прямий текст: "А попіл зірки – як галас гною" - таке може сказати лише справжній поет (шикарна рима "ГНОЮ-ТОБОЮ")! "Кленовий сад не плодоносить. Він суховіє на патик." - це поетично? "Моє слово – мій український язик. Доки буде на землі хоч один українець – мене будуть читати. ... Я не боюся смерті." Автору не треба боятися смерті. Особливо як поету. Бо вмерти може те, що народилося і живе. Рифмач - це ще не поет. Поет Р.Кухарук не народився. А тому і не вмерти не може. Як мабуть не народився ще той "хоч один українець", який добровільно захоче читати нагромадження слів, підібраних з допомогою комп'ютера. о, ось і опублікували. так, гарні вірші, часом, ну не немічні, бо це вже буде занадто, а ... нецікаві.

Які гнучкі робляться наші найтвердіші переконання, коли їх згинає спороджена поміж людом любов. Герман МЕЛВІЛЛ