ПО СМЕРТИ СПАЛІТЬ А РОЗВІЙТЕ

 Народився я на світ,

Як одного рання... -- як писав уїдливий а дотепний козак Вінко Руданський.

Справді, був ранок, 6.15. сходило сонце, схоже на розжарений кавун.

З того часу я жайворонок.

Прийшов у сей світ випадково, нечекано, неждано а неприкаяно.

Обидва з татів од мене дременули.

Мама одвічно хвора -- у своєму виображеному світі -- мами у мене нема. Є. І нема.

Що я хотів? 

1. Вибратися з провінційного болота.

2. Вибратися з прокляття маминого роду.

3. Опанувати Київ.

4. Мати свій дім у Київі.

5. Мати сім'ю: мудру жінку, мудрих дітей.

6. Збутися ув українській літературі.

7. Жити у великій, радісній, світлій Україні.

Усе, що задумав а чого праг -- виконав.

Місія літературна достоту не виконана, бо тільки тепер дозрів до літературної мудрости -- глибини мови, щільности письма, якости стилю, усвідомення нації як живого орґанізму, створеного Господом, 

Сиди і пиши.

Твори художній світ.

Ге ж.

Якщо зможеш.

Я не найшов ані свого композитора (для пісень), ані свого режисера (для драматурґії), ані свого фільмара (для кіна), ані свого літописця (трьох прохав і троє одмовилися).

До шістдесятки мо видам усе написане -- а його  томів з 50 буде.

А нє -- буде робота наступникам по смерти.

Смерти си не бою.

Бою си самоти, ка вигризає тебе зсередини.

Боюси дня, коли не маю з ким розділити хліб і вино.

Маю свою Теплу Софію.

Може, сподоблюся на каплицю Святого Пантелеймона під моїм чинаром -- було би не зле.

Годую пташок.

Збираю сміття.

Рибарюю.

Полюю на людей -- мудрих, здібних, українних а талановитих.

Не маю і не хочу мати премій, звань, орденів а медалей.

По смерти не хочу мати ні могили, ні вулиці, ні пам'ятника, ні меморіяльних плит -- анічого.

Усе моє -- у дітях і у слові.

Спаліть і розвійте мене над Дніпром.

Життя коротке -- Нація вічна.