ПОХВАЛА ПОЕЗІЇ

Нещодавно історик Олександер Кучерук зауважив мені – українці хворіють на те, же усі пишуть вірші. Чинному поетові мовити так – немудро.

Але поневага до поезії – повсюдна а нерозумна. Кожен видавець мовить вам – поезія важко продається, тому видавати її не варто.

Зайдіть у книгарню Є на Лисенка у Київі – і ви побачите розкладену, розкрилену, розпросторену макулатуру – нашу а перекладну, а поезії – три нещасні полиці. І ти маєш порпатися у них, а – щоб попорпатися на нижніх – ставати раком. І се приниження поезії, приниження читача-покупця геть не виправдане.

Варто нагадати нинішнім книгопродАвцям, же при ненависних большевиках – ув умовах московської окупації – у центрі Київа на теперішньому Майдані Незалежности був магазин ПОЕЗІЯ, у якому була тільки поезія, вийнятково поезія – од підлоги до стелі ціла стіна поезії. І сільські а містечкові учителі літератури, да і просто любителі, збирали щорік копієчка до копієчки, аби з’їздити до столиці а накупити собі поезії на цілий Божий рік – і смакувати. При ненависних нам большевиках у кожному райцентрі були потужні книгарні.

Українська нація – се і є поезія. САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ (за Шевченком) – се ми з вами.

У нас велика вартісна самобутня образна якісна народна поезія, яку українським поетам важко перевершити.

У нас державці а воїни були поетами – автор СЛОВА, Іван Мазепа, Іван Огієнко.

У нас великі духовидці – Сковорода, Шевченко, Федькович, Франко були поетами і вони творили українське буття на тисячі років наперед.

Великими поетами були Іван Величковський, Левко Боровиковський, Яків Щоголев, Степан Руданський, Маркіян Шашкевич.

Великим поетом потужного українського духу був поет Олексій К. Толстой з роду Розумовських, який написав потужний пеан Україні -- Я ЗНАЮ КРАЙ, ДЕ ВСЕ ДОСТАТКОМ ДИШЕ.

Поети творили двадцяте сторіччя – Леся Українка, Осип Маковей, Олександер Олесь, Олег Ольжич, Володимир Свідзинський, Павло Савченко, Володимир Кобилянський, Богдан-Ігор Антонич, Евген Плужник, Евген Маланюк, Павло Тичина, Максим Рильський, Іван Вирган, Василь Мисик, Микола Бажан, Михайль Семенко, Андрій Малишко…

Покоління за поколінням ішли поети – хто у тюрми, хто на компроміси з окупантом, хто на еміґрацію -- але усі творили український світ, вигризали його, тримали і примножували.

Дві світові війни дали нам потужну хвилю української поезії – українські січові стрільці, ОУН-УПА, фронтові поети – Василь Швець, Борислав Степанюк, Іван Хоменко, Микола Гірник, Віктор Кочевський…

Є поети, які ніколи не писали прози – Максим Рильський, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Дмитро Павличко, Іван Драч.

Є прозаїки, які завше мріяли бути поетами – про се свідчать графоманські по суті збірки Олеся Гончара, Юрія Мушкетика, Юрія Щербака, В’ячеслава Медведя.

А були письменники-універсали – Юрій Федькович, Іван  Франко, Осип Маковей,  Павло  Тичина, Микола Вінґрановський, Евген Гуцало.

Були часи, коли українство – політика, філософія, праґматизм – трималися тільки на поезії – у пісні.

Тому варто перемінити суспільне ставлення до поезії а книгопродАвців зобов’язати законом належним чином ставитися до поезії.

Хіба ні?