ПОНЕВАГА ДО ПОСПОЛИТИХ

ЕПІЗОД ПЕРШИЙ. Книгарня СЕНС. Олег Проценко презентує свою книгу про Вовчука. Присутні чи не усі яйцеголові міста Київа (Голобуцький, Кулик, Кіпіяні, В’ятрович,  Дністровий, Посівнич…) а москворота – у побуті – ведуча на кону «допитує» гостей у стилі Пані В’ятрович, пані Посівнич – і ніхто ж, курва, не поправить ї. І їй глибоко посрати і на Вовчука, і на Проценка, і на посполитих, же зібралися у залі СЕНСУ.

ЕПІЗОД ДРУГИЙ. Музліт. Кругляк. Дослідники. Читачі. Один живий письмак. Один живий маляр. Учасників – море – і усі невиговорені. Формат – відсутній. Домовленість про терміни – теж. Принцип організаторів доволі гниленький – учасникам кругляка – усе, посполитим – нічого. Посполиті приречені слухати дурню – і мовчати.

Е ні, паньство.

Ось мій виступ:

1. УКРАЇНСЬКИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК – нонсенс. Усе українське – антирадянське. Усе радянське – антиукраїнське. Третього не дано.
2. У письменників під московсько-большевицькою окупацією був єдиний вибір – спіупрацювати з ворогом. Ні, се свідома антиукраїнська маніпуляція. Господь дав українським яйцеголовим право як мінімум на 4 шляхи вибору: коляборація, еміґрація (Багряний, Осьмачка, Олесь, Керницький,  Винниченко), концтабір, самогубство (Хвильовий, Скрипник).
3. Одсутність багатої верстви. Та неуже? Факти – про інше.  Дмитро Лизогуб, же розтратив маєтки а українські цінности на большевицьку революцію, родина Косачів, яка напряму фінансувала соціалістів, Крушельницька, яка десяту частину усіх своїх заробітків у світовій опері давала галицьким соціялістам Франкові-Павлику.
4. Суспільне підложжя большевицького успіху початку двадцятого сторіччя. 1. Москвофільство у Галичині, на Буковині, у Закарпатті, на Волині, Поділлі, Поліссі. Дмитро Дорошенко свідчить у своїх дослідженнях української поразки, же разом з московською армією до Московської орди одкочувало 200000 українських родин. 2. Питання землі. Большевики «узяли» широкі українські селянські маси привабою формули ЗЕМЛЯ – СЕЛЯНАМ. А земля – основна тема української літератури з часів митрополита Іляріона. Найвипуклііше се вияскравилося у романі Кобилянської ЗЕМЛЯ 1901 року, де брат брата (біблійні Авель а Каїн) убиває за право успадкувати землю.
5. УНР програла змагання за незалежність тому, же зробила ставку на націю німців, яка програла першу світову війну. Крапка.
6. Три поразки, же спричинилися до тисячолітньої утрати української державности:

1.  882 рік. (за Брайчевським) Переворот у Київі. Перша окупація зайдами за сприяння місцевого боярства («вони одкрили наші  брами зсередини» Богдан Бойко), убито кагана (царя) Оскольда. Русь-Україна полишилася без царя на чолі (чи не звідтоді побутує глибока народна примівка – без царя у голові), що у подальшому дало «підстави» сусіднім каганам (царям, королям) брати українські «нічийні» землі – без царя у голові – під свою високу царську руку.
2. 965 рік. Святослав Безголовий нищить газарську запону, яка низку століть оберігала русь-Україну од азіатської інвазії, і приводить до Київа 10 000 ворогів  а розселяє їх на Подолі. Ярослав неМудрий надає їм право монополії на сіль, що – природно – обурює вільнолюбних київців, і вони учиняють перші – спрведливі – антишмоцькі погроми.
3. 1223 рік. Українська армія отримує одчутну – фатальну – поразку од татаро-монголів на річці Калці – територіяльно се саме там, де зараз точиться фронт.
4. Українська еліта двічі зрадила свою націю, перейшовши на бік ворога: 1. Унія. 2. Полтава.
5. Українська яйцеголова політична а творча еліта (Іван Сухиня, Микола Гулак, Петро Стебницький, Олександер Лотоцький, Тарас Шевченко, Ілля Шраґ, брати Шемети, Микола Комаров, Василь Доманицький, Василь Степаненко, Микола а Борис Грінченки, Панас Мирний, Григорій Квітка, Евген Гребінка, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Леся Українка, Іван Франко, Олександер Кониський, Степан Руданський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович та инші) дала  усім прийдешнім поколінням чіткий урок незламности а неЗради української нації.

Альона Артюх уважає, же там, де Кухарук – там позауше шкандаль. Та ні, пані. Ви просто звикли працювати з мертвими письмаками, а я живий практикуючий письмак, який цікавиться літературним процесом і прагне, аби він був живий, здоровий а вартісний для українства.

ЕПІЗОД ТРЕТІЙ.  Дім кіна. Дві ведучі з КОМОРИ Оксани Забужко ведуть публічну бесіду з Тримбачем а Шаповалом. А заля нащо? Неуже посполиті зарібні тільки слухати а мовчати? Ґелій Снєґірьов – герой презентації – у свій час не мовчав.

Наш з Базавлуком демарш увінчався одключенням світла – і се було вельми кінематоґрафічно – у стилі моєї улюбленої ПРОПАЛОЇ ГРАМОТИ Івченка-Миколайчука-Стригуна-Адамцевича.

Йо.

Любіть не тільки і не стільки себе в Україні, а і посполитих українців, які і є носіями одвічних українських старожитніх цінностей.

До того ж саме вони – платники податків а виборці.

Слава Нації.