ПОРА УКРАЇНЦЯМ А УКРАЇНКАМ ЗЛІЗТИ З КАЦАПСЬКИХ ЯЄЦЬ

Учора у музеї Пошивайла кількаро гісториків а гурт примусово притовчених переважно москворотих курсантів одзначили 132 річницю з дня народження великого провідника української нації Евгена Коновальця.

Чомусь не було ні лідера бандерівців Олега Медуниці, ні лідера мельниківців Богдана Червака -- що дивно.

Не було і сиротюківців, що не менш дивно.

Тим не менше.

Кучерук був предметним а непоквапним у своїй історичній правоті, Іван Стремпицький модерував добре, Іван Хома скайпом зі Львова був багатослівний а нехарапутний.

Мені, хлопці а дівчата, до сраки, якого кольору були очі у дружини Коновальця а його жмттєво-побутові деталі.

Мені важливо, аби дух Коновальця розкрив перед нами щасливе українське майбутнє добробуту а достатку.

А для сього необхідні політики а не історики чи істерики.

Але і на тім дякую.

Виступав там і гидомирний для мене а для когойся герой Андрій Ковальов. І так різко контрастував його патос проти глупої держави, ка толерує воєнну академію імени промосковського єнерала Черняховського і не толерує Коновальця, з самим прізвищем пана промовці. Та розпочни з себе, Андрійку -- прибери зі свого чудового українського прізвища Коваль московитський доважок ов, же у латинській мертвій а усіх романських живих мовах означає яйці.  ab ovo -- од яйця себто од початку.

Московити ліпиои свої яйці скрізь, де могли а потворили українські -- переважно козацькі альбо фахові  -- прізвища: Хрущ, Коваль, Усач, Донець, Сухиня, Баран, Чайка, Ріпа, Похитон. Чех. Якойся убереглися   од сього ояйцювання Грабар, Редько, Крамський та инші достойні українці.

Пора провести через український парламент законопроект про деколонізацію українських прізвищ через відкинення московитського ов од питомих українських -- козацьких -- прізвищ.

Є у нас ув Українському клубі Петро Гнида.. Він був Гниденком. Але прийшов до тями, усвідомив себе українцем козацького роду -- а повернув собі дідівське прізвище.

А от инший випадок -- прямо протидежний. Був собі такий хлопака Анатолій Гнида. страх як не любив він своє козацьке прізвище і записався як Гай. Наколи у Шпільці письмаків зайшло щойся про дідів, то він почав кричати -- от мій дід Гай. "Та не Гай твій дід був, а Гнида -- а ти одрікся од його".

Звичайно, се справа кожного -- яке собі прізвище обирати, собі а своїм дітям.. проте українська держава мусить нарешті звернути увагу на сю проблему іа відтак законодавчо а дієво  забезпечити право вибору кожному.

Так само право на зброю. 32 роки товчемо воду у ступі. Уже ментовський законопроетк про се пройшов перше читання ув українському парламенті. І що? Хзн. Лежить у загиканого спікера під широким гузном. І се в умовах московитської аґресії, яка триває.

Гірша справа з іменами. 

Багато українців, же переїлися московитської пропаґанди, зненавиділи українські імена Олена, Дарина, Микита, Іван, Василь, і давай писати себе на московський манір -- Дар'я, Вася, Ваня, Альона. Коли бачу такі імена -- не хочу мати справу з їх носіями, бо, як писав Степан Руданський, смердить Москвою.

Се як ув анекдоті.

Заходить до каварні панійка, замовляє каву. 

Приносять.

"Ой -- кае -- а шо се у вас кава хуєм ваня".

Приносять иншу.

"Оп'ять, кае, ваша кава мені хуєм ваня".

Нарешті уласник каварні  не витримує а мовить:

"Ви би, пані, пушли до виходку да умили собі  рот а руки".

Честь..

Sapienti sat.