ПРАВО НА ЖИТТЯ: ПОЛІТИЧНА СИЛА – ВЛАДА –КАДРИ

Був на Галичині. Багато люду за кордном. Багато бояться війни і просто уникають облави по селах. Силоміць уже нікого на війну не відпровадиш. Чому? Чи є се злочин? Ні. Бо кожен українець має право на життя, ґарантоване КОНСТИТУЦІЄЮ.

До армії закликають багато негожих, хворих, неохочих. Вони каскою, броником а иншим мусять забезпечити себе самі. А звідки брати у безробітній а безгрошівній Галичині гроші на се?

Я переконаний – ми переможемо Московську орду. Питання тільки – коли а якою ціною.

Ціна і так уже вельми висока.

Але кінця-краю не видко. На жаль.

Гаразд.

Право на життя відстояли.

Перемога.

Що далі?

1. Політична сила, ка здатна запропонувати суспільству модерну програму розвитку України на наступні сто літ. Приклад: Аденауер а його партія, ка існує дотепер.
2. Прихід до влади сієї політичної сили.
3. Кадри, кі вирішують усе.

Зараз чомуйся суспільство узялося за дерусифікацію культури старими кадрами а інституціями.

Пробі.

Спочатку: звільніть усі кадри, які не здатні до нового – модерного а українського – мислення.

Накресліть програму дій.

Сформулюйте концепцію нових підходів до українізації культури.

Сформуйте жорсткі правила українізації культури: закон про культурну спадщину, міністерство культурної спадщини а туризму, гільдії з найширшими повноваженнями регуляторів ринку сучасного мистецтва.

Наберіть під сі правила кадри.

І дійте.

Проблема не у театрі Лєсі УкгАінкі а у головрежі Рєзніковічу.

Проблема не у публічній бібліотеці Лесі Українки а у бездарній, обмеженій, нечуйній Цензурі Іванівні а її попихачі кавалєрі ордєна Аґапіта Московитської церкви папє Маші Ґорєвой Горовому.

Проблема не у Харкові а у промосковському мері Тєрєховє.

Проблема не ув Одесі а у промосковському мері Трухановє.

Проблема не у Кривому Розі а у промосковському  мері Вілкулі.

Проблема не у Київі а у тупорилому мері Кличку, який не годен зняти Ватутіна а Щорса, і лицемірно співчуває родині Романа Ратушного, кого його ж забудовники цькували а тягнули на цуґундер.

Проблема не у київській консерві а у мерзенному китаєлизу Тимошенкові.

Проблема не у київській філармошці а у тупому цекісту Остапенку.

Отож: право на життя вимагає від нас виважености, відповідальности а цивілізованих підходів до проведення українізації української культури.