ШЕВЧЕНКОДРОЧЕРСТВО, УКРАЇНСЬКИЙ ТРИБУНАЛ, НЕЗЛАМНІ ДОЛБОЙОБИ

Мій товариш, друг, співдраматурґ, деміурґ театру драматурґів Максим Курочкін любе призначати зустрічі під Тарасиком. Зараз Тарасик у риштуваннях (чисто як у статті Евгена Сверстюка), бо московити бомблять. Але, блять, якби московіти розбомбили сей шедевр антиукраїнства, змайстерований   двома шмоками, де великий український духовидець потупив зір долу, наче чимось завинив і перед шмоками, і перед москвитами. Добре, же він стоїть на місци царя, але як і ким настановлений? Варто переглянути усі дари московитських данайців а учинити достойний ченч. Ну не гоже терпіти Франка у солдатській шинелі у Львові перед універом го імени. А скільки ще такого по цілій Україні…

Так само пора покласти край Шевченкодрочерству. Московити пхали Шевченка там, де треба було побороти мазепинство, петлюрівство чи бандерівство. Тому передавали куті меду.

От, гляньмо: імени Шевченка – опера, універ, парк, бульвар. Чи не понадто? Бульвар а парк най би собі були, а оперу варто переіменувати на Семена Гулака-Артемовського, приятеля Шевченка, чудовго оперного співака, автора першої української спроби ув оперному мистецтві ЗАПОРОЖЦЯ ЗА ДУНАЄМ. Се буде справедливо. Инша справедливість – повернути Київському універу історичну назву Університет святого Володимира, бо ж і стрічка го чорно-червона – символ сего універу, і звучить достойно, і виокремить го з мільйону закладів культури а освіти імєнно Шевчєнкі.

Ще одна справедливість – історична а достойна нашої національної совісти – надати Ніжинському університету ім’я го засновників братів Безбородьків. До їх чести, своїм коштом вони збудували український виш в Україні а не деінде.

Деколонізація – се не тільки і не стільки демосквовизація, а і деполонізація Галичини, Поділля, демадяризація Закарпаття, дерумунізація а деавстріїзація Буковини. На се потрібні залізні політичні яйці а жорстка політична воля.

Ми багато мовимо про міжнародний трибунал для Московії. Справедливо. Проте перед сим трибуналом мусить одбутися трибунал внутрішній – УКРАЇНСЬКИЙ. Усі україноненависники, розпалювачі антиукраїнської ворожнечі, прихильники московської віри, московської мови, московської армії мають пройти через горнило реальної люстрації. Як писав Драч – КОМУ ШАПКУ СМУШЕВУ, КОМУ ДУЛЮ ДЕШЕВУ… Инакше правлячий бидлячий клас правитиме нами до нескінченности – до скінченности українського буття. Коли бачу колишнього чи й теперішнього депутата, чиновника, журналіста, політтехнолога з автоматом – усвідомлюю міру його (її) вини за війну: Ви мали змогу не допустити її, і нич для сього не учинили, маючи для сього усі можливости а належні ресурси. От є один горлопанко, кий у свій час усмак працював у РНБО з Раєю Боґатирьовою а Барабаном на наближення а неминучість війни. Тепер горлопанить – усі на війну, усі у шанці, усі на смерть. Усі та не усі. З автоматами у руках гинуть унікальні яйцеголові, яких маємо поштучно і яких відтворити буде вельми важко а то і неможливо. Бог вирішує, кому де бути і кою дорогою іти. Даруйте самоцитату, ЯК РАНО ВМИРАЄ ПОЕТ, НЕМА В НЬОГО МУДРОЇ МАМИ… Новинарні подають з осудом море тих, же тікає з України – од війни а од смерти. Се їх вина а трагедія. Але де причина сієї паніки? Чи не у дурній державі, яка не спроможна забезпечити альтернативну службу, пояснити, роз’яснити, запомогти? Так є 17, 95 статті Конституції, але є і стаття 27 – ПРАВО НА ЖИТТЯ. Без життя нема майбутнього. Смерти не існує. Смерть – се відсутність життя.

Тепер про незламних долбойобів а долбойобиць. Їм несть числа. Анатолій Горовий, Ольга Романюк, Сергій Лучканин, Юрій Романенко, Дмітрій Ґордон, Олексій Усрачов, Тетяна Іванчук Усрачовка та море инших. Однедавна до сього незламного сонму долучилася директриса маґазину НАУКОВА ДУМКА Оксана Мельничук, ка ревно а самовіддано захищає московороту рекламу у вітринах свого недомаґазину. І се навіть після того, як осколок ракети розхуярив одну із вітрин її недомаґазину. Війна ніколи не стане для незламних долбойобів важелем зміни, саомоочищення од скверни, опритямлення од гордині.  

Як сему зарадити?

Тотальне очищення України од антиукраїнської, совкодрочерної а москводрочерної (румуно, полоно, австрійсько, німецько, мадярсько дрочерної) публіки. Вони -- носії зла, цензури, антиукраїнської ненависти.    А зло мусить поступитися добру.

Слава Нації.