СПОКУСА МОСКВОРОТОЇ ГОРДИНІ А ВИЗВОЛЕННЯ ОД ЛУКАВОГО

 Бог дає право людині обирати -- вірити чи не вірити у Воскресіння але жорстко -- а подекуди і жорстоко -- карає за гріх гордині.

 Воскресіння -- се коли Бог виводить тебе з духовної безвиходи, у яку заходить твоя душа. Вина у тім і твоя, і твого оточення, і тої системи примусу, яка панує у твоїй державі. До слова, державу ти теж можеш вибрати -- не обов'язково померти там, де народився. Усі відомі нам зірки в усіх сферах народилися в Україні, але збулися як творчі особистости не тут. Се підкреслив український яйцеголовий  Володимир Золотарьов, за що я йому вельми подячний.  

Ти можеш вибрати країну своєї самореалізації, але ти не можеш вибрати націю, яку тобі дарує Бог з першого дня твого народження. Іван Рибалко -- журналіст а філософ, якому сьогодні виповнилося би 65 літ а го уже 13 літ як нема серед нас -- визначав націю як таку, же створена Господом. "Бог створив Націю як живий організм, а вона відтак творить усе инше". Кожен українець по крові, де би він не був і що би не робив, є природним носієм українських цінностей -- мови, характеру, звичаїв, історичної тяглости, мудрости, віри, свободи, справедливости. Озмім характери українців, же творили у парадиґмах чужих -- імперських -- культур: обидва Чайковські -- Міхал а Петро, Олекса К. Толстой з роду Розумовський, Ріпин, Ге, Похитонів, Редько, Бортнянський, Бурлюк, Грабар, Ґреков, Крамський, Жуковський, Капніст,   Гоголь-Яновський, Нікітенко, Мокрицький, Кукольник, Порумбеску, Емінеску, Словацький, Чехов -- усі вони сиріч характери українські, які несли у світ через свій талант українське -- і воно збулося завдячуючи їм. Були бунтарі -- Іван Сухиня, Сергій Муравйов-Апостол, Микола Гулак, Тарас Шевченко, Іван франко, Юрій Федькович, Василь Стус, Іван Світличний, Северин Наливайко, Іван Гонта, Іван Підкова, Дмитро Байда Вишневецький, Степан Бандера, Евген Коновалець, Симон Петюра, Лев Ребет -- таких знищували: альбо карали на горло, альбо вимучували на марґінесах.  

Хтось знаходить  порятунок ув грошах, хтось у мандрах. хтось у невірі.

Я знаходжу щастя свого буття у своїй нації і у своїй вірі.

Служіння Нації -- од малого до великого.

Служіння вірі -- так само од малого до великого.

Ув отченаші є полемічний для богословів рядок -- І НЕ УВЕДИ НАС У СПОКУСУ АЛЕ ВИЗВОЛИ ОД ЛУКАВОГО.

Се пряма мова Христа, а він зайвого не мовив.

Я розумію сі слова як не уведи нас у спокусу гордині. Кому як не мені, яйцеголовому, же щодня займаєсь духовними практиками через мислення а слово, через спілкування а публічне творення, добре відома ся спокуса гордині --СЕ Я УЧИНИВ. Я НАПИСАВ, Я ПОДУМАВ, Я ОДКРИВ. Отець Іван (Сидор) слушно зауважує, же Бог дає тобі спромогу чинити свою духовну практику без права на гординю.

Москвороті в Україні (як і усі манкурти альбо представники окупаційних режимів) не тільки упадають у гріх гордині, вони перетворюють го на яйцелобу погорду до усього українського. Тепер, коли українська нація знемагає а змагає ворога на усіх фронтах, їхня погорда переходить у люту ненависть до усього українського. УКРАЇНЦІ ЗАЯВЛЯЮТЬ СВОЇ ПРИРОДНІ ПРАВА НА УСІХ І НА УСЕ СВОЇХ А СВОЄ. Се москворотих невимовно дратує, бо ТАК БУДЕ ЗАВЖДИ ТУТ. Так задумав Бог, так він замислив сей шмат людського раю як САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ.  Тільки москворотому прийде у голову облити хижу морду Булґакова на Андріївському узвозі червоною фарбою а хизуватися сим -- мовлялечки, хай цілий світ са диве, кі сі українці москвоненависні. Москворотий мер а москвомислячі у мінкульті се толерують. Спецслужби мовчки жують шмарклі. Альбо полономислячі, кі спалили унікальний вирган у Київському костьолі і грубо, плакатно, гармидерно вимагають собі у власність дім органної а камерної музики. Вони мовлять, же зведено сей костьол на кошти тоішніх римо-католиків, але забувають, же сі кошти виручені од нещадного визиску тодішніх безправних українців. Як мовив Степан Руданський ПЕРЕКУСІТЬ. ПАНЕ. 

Що ж до визволення од лукавого -- то се прямий заклик до нас з вами, брати а сестри, од самого Христа.

Лукавий має ріжні личини.

У моїй духовній практиці --три.

Перша -- фарисей, кий стоїть у перших рядах у церкві при недільній службі. Він знає усю архітектоніку літурґії, ревно хреститься, щедро кидає на тацю, але він не пролізе за верблюдом у вушко голки, бо порожній суть а віри у ньому нема. Він не чує Христа, він го не потребує, а наколи Ісус прийде удруге -- він першим кричатиме розіп'яти го усує. Бійтеся фарисея у церкві своїй, бо се утілення яйцелобої гордині.

Друга -- москворотий, кий ладен тебе зжерти живцем тільки за одне те, же ти українець -- носій усього йому -- москворотому гидомирнику -- ненависного. Се москворотий приніс нам війну і воліє Хуйлової перемоги. Після перемоги української нації у третій світовій війні москворотий ніде не подінеться. він мімікрує, прикинеться своїм, але ніколи не змириться з торжеством українства в Україні.

Третя -- сповнений гордині яйцелобий державний паразит, же увірував у свою державно-службову місію.

Учора з таким яйцелобим мав неприємність спілкуватися під час а після Божественної літурґії у Теплій Софії. Не знаю ні назви підрозділу Софійського заповідника, де сей духовний дармовис працює, ні його посади, ні його імени (мовити уголос боїться)    -- але се усе знають Бог а дирекція заповідника.. Яйцелобий одстоює своє ефемерне право на службове приміщення, нарікає на церковників, які -- увага! -- орендують у нього -- держиморди -- церков для богослужінь. Я покликаний Господом захищати права і свободи братів а сестер по вірі, які тричі у тиждень збираються на молитву до Теплої Софії. І вона тепла не назвою своєю  а суттю своєю -- бо тепло служать тут отці, іподиякони а хористи, бо настоятель -- убачає у своїй щоденній праці служіння Господу через царство Боже у кожному з нас, бо наша громада прихожан сповнена не тільки глибокої віри але і любови до ближнього. Кожен неофіт, же приходить до нашої церкви, отримує увагу,. повагу і любов істинну. У кожній літурґії отці моляться "за тих що тут працюють", тобто і за духовного дармовиса теж.

Йому скажу так: ми не церквоники, же орендують, ми вірні, же сповняють волю Господа нашого Ісуса Христа а князя київського Ярослава. Останній збудував Софію не як музей а як храм Божий. Опріч того кожен з нас, прихожан Теплої Софії, ще і платник податків. на які ти, дармовисе яйцелобий, живеш а працюєш. І горе тому, хто стане на дорозі до Храму кожному з нас. На літурґіях багато немічних фізично але сильних духом своїм а вірою своєю.

Які би личини не прибирав Нечистий, він -- Лукавий -- так і полишиться  ні з чим.

Слава Нації.