СПУДЕЇ РОЗПОВЗАЛИСЬ ЯК РАКИ

Тарас Марусик приїхав до Чорновець презентувати свою нову книжку. Файно.

Щоправда, заля понадто помпезна задля презентацій. Се мо було зробити у затишнішому залі наукової бібліотеки, де був би можливим діалог.

Діалогу не вийшло.

На жаль.

Тамара Марусик говорила про те, же мінялися влади у Чернівцях (насправді -- окупації), також подякувала Францу-Йозефу за подарований «нам» університет (мета була трохи инша, бо то ж теж була окупація). Ще єдна матушка мовила про те, же наші гинуть на фронті, а про те, же 100 00 московитів українськими воїнами помножено на нуль, вона не сказала. А дарма.

Сам Марусик розбрідався у споминах. Сядь, Тарасе, а напиши. Хто схоче – прочитає.

По суті питання я нічого не почув. Запитань теж ніхто не зміг поставити. Тому діалогу не вийшло. Був монолог Тараса Марусика а також слабенькі (свій до свого по своє) виступи Володимира Старика (у нього у ґлуві певне було косіння трави у соняшному Кучурові) та Лесі Воронюк (ка – як голий з маку -- проголосила каґебіста а гидомирника Павла Гриценка борцем за українську мову).

І се все.

Спудеї розповзалися як раки (перефразую ґеніяльного Миколу Гоголя-Яновського), бо у їхньому майбутньому ні Марусику, ні його книжці, ні добродіям, же виступали, ні місця, ні часу не є.

Про що би вартувало мовити на такій тематичній презентації? Про злочинну у час війни бездіяльність комісії зі стандартів мови, про москворотість чиновників а мерів, про недотримання закону про державну мову, про відсутність державних безкоштовних шкіл української мови, про Шкарлєта…

Тарас Марусик достатньо освічений, ерудований а у темі, аби надихати і відформатовувати мізки.

Бо як не він то хто?