ТЕАТР БЕЗ КОМУНІКАЦІЇ

Люблю Чернівецький театр імени Ольги Кобилянської. За що? Не тямлю. Просто люблю і усе.

З усіма попередніми дирекціями а завлітами у нас було повне порозуміння: ми даєме анонси і рецензії натомість отримуєме безперешкодний а безоплатний доступ до театральних подій.

З теперішньою дирекцією а теперішнім завлітом домовленість теж працювала.

Як результат:

           http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=7226

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=7402

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=7409

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=7409

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8075

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8078

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8082

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8088

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8072

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8101

http://www.nacija.com.ua/?country=ukraine&r=4&article=6582

Чомусь після рецензії на КАРПАТСЬКИЙ РАЖ Дмитра Леончика нам було раптово відмовлено у доступі до театру.

Мовлялечки, ви вичерпали ліміт запрошень.

Справді?

У напівпорожніх залах у вас є ліміт?

Дивина та й годі.

Я акредитований при ОДА журналіст, нумер моєї акредитації 6. Вона у театрі не діє? Дивно.

Український клуб звернувся з листом до дирекції театру.

Реакції нуль цілих нуль десятих.

У театрі Кобилянської чудове усе: архітектура, режисура, актори, репертуар, оркестра на чолі з капельмейстером.

Єдина проблема – з комунікаціями.

Комунікації – се не тільки і не стільки вішак, буфет, туалет, водогін, хоча і се теж.

Комунікації – се діалог з глядачем, прагнення залучити го до театру і подовше утримати го у його аурі.

Хіба ні?

Хто здійснює основну комунікацію з глядачем?

Журналісти.

Театральні критики.

Хіба ні?

У Чернівецькому театрі нема такого розуміння – ні у дирекції, ні у завліта.

Почнемо з білетерів.

Вони кажуть: приємного відпочинку, хоча мусили б мовити ПРИЄМНОГО ПЕРЕГЛЯДУ. Бо який же відпочинок на серйозних речах – Шекспір, Стельмах, Мацюпа, МИ З УКРАЇНИ?

Буфет. Незручний, малокомфортний, малоприємний. Буфетна дама тікає з початком вистави домів. Чому? Хай глядач спілкується до, під час а після вистави. Хіба ні?

Там, де вутлий буфет, на третьому поверсі – ліпіш дрібних світлин колишніх акторів а режисерів театру. Кожна світлина має нумер, як у концтаборі. Чи ви з глузду з’їхали, панове? Се незручно глядачеві, се ніяково акторам, які навіч бачать своє імовірне майбутнє у сему театрі.

Білетерки благають глядачів написати щось у книзі відгуків, бо актори стараються а спраглі реакції глядача, критики,преси.

Жоден наш матеріал не виставлений на сайті театру. Там навіть позиції такої не існує ЗМІ ПРО НАС.

А навіщо?

Завлітові зайва робота.

Але як ти не шануєш а не цінуєш чужу працю, то як цінуватимеш свою?

Чому напівпорожні зали театру?

Бо театр негнучкий у ціновій політиці, відсутня реклама, відсутня мережа приватних розповсюджувачів квитків.

Та й із обласною а міською владами, судячи з усього, комунікація відсутня.

Инакше, важко збагнути, як при напливі 60 000 переміщених осіб на Буковину театр порожній?

Беріть приклад з Держипільського.

Його концерт – набагато гірший а патосно-крикливіший за МИ З УКРАЇНИ – зібрав повну залю.

Чому?

Бо він мав сприяння Осачука і начальниці управління культури.

У нього був вільний доступ.

Для ЗСУ він розмістив скриньки для пожертвувань.

Отже.

Дякую театрові Кобилянської за те, же він є.

Дякую режисерам, акторам, капельмейстеру а його оркестру.

Дирекції а завліту не дякую.

Ви утратили мій ліміт довіри до вас.

І тут таке – альбо ви зміните свої підходи до комунікацій, альбо комунікуватимуть у новому театральному сезоні зовсім инші люде.

Прошу уважати сю мою публікацію офіційним запитом до обласної улади.