УЕ: ГЕРА І ЖУЛІК

 Ми ніколи не аналізуємо структуру української еліти.

 Чому? 

 Бо у нас еліта, же відповідальна за майбутнє нації -- відсутня, альбо знаходиться у злиднях і на марґінесі.

 Тому.

 Але ми спробуєме сего неподячного черствого а зацвилого од часу хліба.

 Отже...

 Гера. Народився на вигнанні. Виріс у Карпатах. Закінчив філфак КДУ імени Шевченка. Перше місце праці -- редактура відділу поезії у комсомольському видавництві МОЛОДЬ. Потім українське радіо  а українська телевізія. Перебував у силовому полі Павличка. Школи не створив. Став класиком української поезії при житті. Отримав Шевченківську премію. Дуже любить гуцульське і гуцулам у літературі толерує тільки за те, же вони гуцули. Любить класичну музику. Дітий не має. Дає прізвище чужим людям. ПОЕТ У ПОВІТРІ. Але мав необережність грошову частину Шевченківської премії однести у касу узаємодопомоги подружжя Жуліків. І позбувся її назавше. Не він один. Але він один мовив про се у журналі КРАЇНА. Гера мовить: як після сього ся людина -- Жулік -- може бути серед порядних людей і далі очолювати інститут?

 Жулік, на одміну од Гери, талантів не має. Але має талант служити -- системі, мамоні, комфорту, режиму. Народився на Волині. Тато ув еміґрації. Попри те син зробив карколомну кар'єру. Чому? Якось виступав він ув Америці і пер на Стуса, Світличного. Надія Світлична кинулася до Жуліка -- Миколо, що ти таке кажеш? Я на службі -- була відповідь. Жулік був двічі віце-перм'єром, отримав за укладання антології Шевченківську премію (річ немислима). На сов'єцьку роздачу дач у Кончі-Озерній не устиг, то Жулік учинив по новітньому -- утяв шмат од поселення П'янова а шмат од Мушкета -- та і звів маєток. Потім контора вирішила скористатися з імени Жуліка -- доручила го жінці створити фонд -- і понесли довірливі українчі свої гроші до Жулихи. І Гера поніс. Піраміда кавкнула. Мільйони доларів зникли у нетрях контори. Жулиха отримала умовний термін. А Жулік... що Жуліку станеться? Красується, триндить, парнірує. Йому уже ґарантоване усе -- місце у шкільних підручниках, місце на Байковому, пам'ятник на батьківщині, премія го мерзенного імени.

Гера мало де ходе, мало що пише -- хіба для ЩУРЯЧОГО ЖУРНАЛУ щось дасть коли не коли та передмовку до якого чергового  юного гуцула напише. Отсе усе.

А є у Гери файний вірш, давно писаний але до жуліків звернений напряму :   “Обдурять – заболить. І краще видно. Образять або зра­дять – запече. По всякому було тобі – а стидно бувало?– Раз... давним-давно. А ще? А вчора? Нині? Завтра теж не буде. У кабі­неті, в натовпі, в гаю в собі зречись ґонорної паскуди, обмивши стидом голову свою.”

Та й таке.

Живіть з сим.

 Слава Нації.