ВИ З’ЇЛИ ЖУРНАЛІСТИКУ З ХЛІБОМ

Ич, у роги ма, св’ято – свято –празднік – празднічєкь – с наступающім – з прийдешнім: ДЕНЬ ДЖУРНАЛІСТА.

Святкувати день того, чого не є – свинство.

Ви з’їли журналістику з хлібом – її нема.

Нема щоденних ґазет.

Нема бодай одного пристойного а упливового, вартого довіри, інформаґенства.

Нема ілюстрованого щотижневика.

Нема тлустого аналітичного місячника.

Нема радіо.

Нема телевізії.

Нема жодної пристойної прес-служби:

ВР обходиться без телеканалу Рада а журналістів.

ОП ніколи і не мала пристойної прес-служби. Так само КМУ.

Судам, прокуратурам, ментам, есбеушникам завше імпонувала прес-служба як прес, дозвільна система, наруга над правдою.

Єдина пристойна прес-служба існувала ув МЗС. Але тупа Мар’яна Беца скасувала її на хуй, дременула послом ув Естонію і тепер не хо поступатися там місцем Максимові Кононенку. А доведеться.

Що і казати – навіть чудово обладнаний зал НСЖУ на Хрещатику стоїть пусткою.

У КРИЗОВОМУ ЦЕНТРІ ув Українському домі – криза.

УНІАН Коломойського залило лайном у буквальному сенсі сього слова. Не виплили.

Бандерівці на Ярвалу, 9 тільки бульки пускають. Зал пустує.

Мельниківці – се один Червак-начальник, та Щекун-Букет-Андрусєк, же розвалюють усе, до чого доторкнуться.

Двійкарі – усе.

Державники – теж.

Просвіта доздихує. Чудовий офіс на Хрещатику – суцільна порожнеча.

Тримається журналістських стандартів у сенсі живої прес-конференції Укрінформ та створений на його базі прес-центр Україна.

Інтерфакс – вряди-годи. Системно – понеділкові пресцухи Кості Матвієнка. Уже протягом двох місяців я – єдиний журналіст. І німий. Костя не терпить розгулу демократії – ще щойся не то запитає. Костя – стабільно нудний а неадекватний – кисло працювати задурно – ПРИНИЗА не тратицця на таку хуйню як експерти у публічній площині. Усе залежить од континґенту виступаючих: пурґомьоти Швець і Ґладкіх, чудові експерти Олександер Кочетков а Валерій Клочок. Останнє – переляканий але уперто москворотий Небож (такий собі мовний Пахло, але неутеклий), хоча яйцеголовий а україноцентричний безпереч, хуйоватий пророк (щодо імовірного програшу Ердоґана) а старенький зужитий ВерленоВальд, покинутий Рембо-Дуґласами через неплатоспрожність Костя з ґардариків, а юний, привабливий а мудрий Саак – така хуйня, малята. Призволяйтеся.

Журналістське середовище – жорстке, жорстоке, гнило-вартісне. Колийся я думав, же письменницьке – хуєта повна. Ан нєт – святкування дня журналіста на чолі з комсомольцем Савенком – пароплав—пікнік-бухалово-єблі – я збагнув, же понад журналістське середовище пекла на землі не є.

У день журналіста провідав мого друга а філософа Івана Рибалка на Лісовому цвинтарі. Прибрав, свічку запалив, помолився. Іван зробив мене парламентським журналістом, дав змогу збагнути, як працює система. Його єдиний син Петро на фронті. Якщо його уб’ють – уб’ють мрію Іванову продовжити насліддя своє на землі.

Журналістика може бути инакшою. Але для сього треба напружити сили і працювати над сим.

Якби 2001 року журналістське середовище насерйоз сприйняло мою книжку СВОБОДА ПРОТИ УКРАЇНИ і зробило журналістську революцію в Україні – мо, і війни би не було. А так… Смокчіть, колєги, і не ремствуйте.

Домігся, аби УСББ НАДІЯ у депутатському будинку на Тичини,2, у якому мешкає родина екс-депутата-рухівця-дисидента Кульчинського, зняло москвороту рекламу фірми, яка уже 2 роки як не існує. Бабця кае ми – каму ета нада. Ага, мовлю, а як би там було би написано ТУТ ПРАЦЮЄ ПІЗДА РАПАНОСА. Нє, ну ето как? А як ракета прилетить, аби москворотих од мене, укрбуржнаца, защітіть? Бігом зняли – арґумент.

Журналістика – творча, стильна, вартісна – се не совкодрочерство, не московцентризм, а радість буття і радість пізнання світу.

Я удячний журналістиці за усіх і за усе. З нею я можу жити цікавим життям. проникати скрізь, відкривати вікна, коли двері крепко заперті трупами ворогів.

Але журналістика для мене -- пркириття. Насправді я письменник. хоч і не святий..

А се инший тип мислення і -- творення художнього світу ув образах а відчуттях, се неймовірна духовна практика, коли Бог через тебе каже правду про світ і про нас у сему такому крихкому, такому світлому, такому прекрасному світі.  

Слава Нації.