ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МОГО БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОГО ПОКОЛІННЯ

ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКОЇ ГОДИНИ…

Насправді ні. Зродилися ми у брежнєвські часи, коли одні коляборували, а инші сиділи по таборах, а ще инші – на еміґрації.

У літературу ми прийшли на початку дев’яностих.

Потужно починав Юрко Бедрик – ДНІПРО, ДЗВІН, ВІТРИЛА. Про нього добре відгукуються Гончар, Драч. Але не пішло.

Іван Козаченко пішов у барди. Помер у 37.

Юрко Ґудзь у зорову-мальовану поезію.

Іван Андрусяк, Іван Ципердюк а Степан Процюк прийшли у літературу через гурт НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ. Андрусяк виписався у доброго поета. Ципердюк дав ПОХОРОН ДРУГА – роман у два абзаци – і зник. Степан Процюк явив нам чудовий роман ІНФЕКЦІЯ.

Руслан Фуфалько пішов у дипломатію а потім у ментовські тарапати.

Сергій Жадан став персоною жовтої преси а щоу-бізнесу.

Андрій Кокотюха написав безліч детективів а кіносценаріїв, а шедевр один -- ПОВЗЕ ЗМІЯ.

Станіслав Стеценко дав чудовий роман ЧОРНА АКУЛА У ЧЕРВОНІЙ ВОДІ.

Петро Кралюк написав кілька мистецько викінчених філософських романів.

Володимир Сердюк написав кілька романів.

Володимир Цибулько канув у політику і там пропав.

Евген Баран виріс у перфектового літературознавця, критика а публікатора.

Вадим Коваль розбився ув автотрощі.

Віктора Шакулу зарізали.

Евген Пашковський написав низку неперевершених романів і замовк. Затаївся чи зник?

Вікторія Стах видала БІЛУ КНИГУ КОХАННЯ, натворила дітей.

Оксана Шалак явила кілька гарних книжок поезій.

Мар’яна Нейметі не покинула літератури.

Ірина Мироненко – усе така ж юна а вартісна у своїй поезії.

Ростик Мельников явив нам чудову книгу поезій АПОКРИФИ СТЕПУ.

Віктор Шило явив кілька направду чудових книг поез.

Олександер Яровий скурвився політично  і умер.

Роман Скиба пішов на марґінеси.

Тарас Девдюк, Гордій Безкоровайний, Василь Махно, Марія Шунь, Володимир Олейко – на еміґрації.

Борис Гуменюк а Сергій Пантюк – на своїй хвили.

Павло Вольвач дав зо два десятки вартісних віршів а неперевершений шедевр у прозі роман КЛЯСА.

Андрій Охрімович – дві книжки поезій, телевізія, смерть.

Сергій Соловйов – роман ПОРІГ.

Максим Розумний – африканський екзил, книжка про українську стратегію майбуття.

Сергій Руденко – сайт про літературу, телевізія.

Неда Неждана розбудовує собою український театр.

Максим Курочкін повернувся з московських тарапатів домів. Театр драматурґів. ТРО.

Сей список мо продовжувати до нескінченности.

Але я не про се.

Я про відповідальність літературного покоління – за усіх і за усе.

Бог привів нас у сей світ у сій нації для чого?

Для місії.

У чому вона полягає?

Бути собою. Нести  духовний вогонь далі.

Ми жили усе своє творче життя у несприятливих і для себе, і для нації – умовах – ув епоху перемін. Правлячий бидлячий клас у носі мав українство а тим більше українську літературу. З високооплачуваної, престижної, хоч і небезпечної професії вона перетворилася на гобі старих дітваків.

І тим не менше наше літературне покоління достойно пройшло свій шлях і пронесло у руках українську чашу, повну художнього полум’я.

Сьогодні ми перейшли рубікон. Тепер ми головні у літературі а у літературному процесі.

З мастодонтів залишилися одиниці – Ліна, Валерій Шевчук, Василь Голобородько, Микола Воробйов.

З трохи молодших – Анатолій Кичинський, Тарас Федюк, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Вячеслав Медвідь, Микола Закусило, Юрко Винничук, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Володимир Назаренко, Іван Андрощук.

А далі – ми.

Ніхто не знає усіх наших тарапатів а поневірянь, борінь а сумнівів, радощів а зневіри, злетів а падінь.

Усі знають, хто ми є і навіщо.

Ми – відповідальні перед нацією а Господом – і більше  ні перед ким.

Держава? Се усього лише інструмент самореалізації у руках української нації.

Читач? Він не творить нічого – ні мови ані нових світів, він тільки споживає. Спожиє те, же ми му запропонуєме.

Майбутнє? Так. Се єдина реальність, яка у нас є.

Що маєме зробити? Пора скликати КОНҐРЕС УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Краще ув Ірпені – історичній літературній столиці – а обговорити стан справ ув українській літературі як живому організмі – літературі єдиного потоку.

30 літ тому Господь дав мені можливість а натхнення провести 10 авторських вечорів на Банковій, 2.

Оксана Михальчук.

Іван Андрусяк.

Юрко Бедрик.

Роман Кухарук.

Іван Козаченко.

Неда Неждана.

Володимир Цибулько.

Василь Кожелянко.

Сергій Пантюк.

Олександер Яровий.

Кожен пішов своїм шляхом у житті а літературі.

Трьох уже нема серед нас.

Але ті, же є, могли би зібратися у Музліті а відзначити бодай літературним вечором сю неперебутню а знакову для кожного з нас епоху сподівань. Звершення у кожного ріжні.

Але результат є – є Україна, є література, є життя.

Слава Нації.