ВІЙНА І ЗЛІСТЬ

Зараз багато українців а українок мовлять про злість на ворогів, про непрощення, про жадобу смерти усіх московитів, письмаки пишуть про спалення московитських книжок а літературознавці про невагУ слова у час війни.

Я не маю ні крапли злости на ворогів. Завше тямив, хто вони і що, і знав, що вони зроблять з українцями в Україні, коли прийдуть на нашу святу Богом нам дану землю. Московська орда – як і шовіністично польська, чи шовіністично мадярська, чи шовіністично румунська, чи шовіністично словацька – не передбачають існування сильної самодостатньої світлої а твердої у своїх переконаннях української нації. Але не вони її створили, а Бог. БОГ ЛЮБИТЬ УКРАЇНУ і дає їй випробування – ті, які вона може витримати.

Тому до ворога не маю злости – тільки певність у його неспроможности знищити українську націю. Вона незнищенна. Бо від Бога і з Богом вона.

Я не палю книжок. Се гріх для письмака.

Я не поневажаю красу а силу слова навіть у час війни. Навпаки, воно набуває неймовірних значень саме у час випробувань. Коли кожне живе, правдиве вартісне слово на вагу золота.

Але я маю злість на себе – не зробив, не зумів, не переконав, не докричався.

Я маю злість на правлячий бидлячий клас в Україні – захланний, тупий, продажний, компрадорський, нетефорний: се його дії а бездіяльність призвели до війни.

Я маю злість на москворотих, які уперто наближали і словом і ділом війну на свої терени, у свої квартири, у свої маєтки.

Я маю злість на україномовних, які толерували московротим серіалам, музиці, звйоздам, сілєбріті, кіну.  Вони принесли війну.

Я маю злість до політиків, чиновників, суддів, прокурорів, есбеушників, ментів, мерів, депутатів усіх рівнів, які своїми діями альбо бездіяльністю наближали а уможливили війну.

Я маю злість до політтехнологів, які своїми діями уможливили сю війну.

Я маю злість до політологів, які своїм піхвослів’ям наближали сю війну.

Я маю злість до журнашлюх, які своїми брудними ротами наближали сю війну.

Я маю злість на уласників телеканалів, які годували українців антиукраїнським лайном.

Запитайте себе, чи готові ви терпіти се усе лайно після перемоги?

Я – ні.

Усі а усе -- москвороте, московмисляче, нецивілізоване– за московитським ваєнним статком – тобто на хуй.

Війна неминуча.

Війна руйнує а убиває.

Держава вистоїть, бо її творить нація – кожного дня – з плоті а крови – життям.

Нація переможе у сій війні.

Ті, хто доживуть до перемоги – не мають права жити нецивілізовано, не по українському.

Українська кров стукає у наші серця.

Мене питають, чи має іти Україна на компроміс, якщо САТАНА з Кремля наважиться здійснити свою погрозу: «Ми, узріє, потрапимо до раю, а усі инші -- здохнуть». Инші – се і ми з вами. Але ціною України рятувати світ? МЕНІ БЕЗ УКРАЇНИ СВІТ НЕ ПОТРІБНИЙ.

Крапка.